Увійти
Реєстрація
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
|
 |
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
||
|
| Інклюзія. Немає нічого нового під Сонцем!
Якщо розглядати інклюзію під поглядом «немає нічого нового під Сонцем», то Україна є унікальною країною. Шкода, що не вміємо цінувати себе і свою унікальність, тому що є ще одна національна риса (сподіваюсь набута від постійної окупації і від якої ми свідомо відмовимось): знецінення себе та інших. За часів Київської Русі дітей з порушеннями приймали у монастирські школи, вчили грамоті, ремеслу і співу. Грамота – освіта. Ремесло – робота, реалізація і економічна незалежність. Спів у ті часи був у церкві – частина спільноти. Володимир Мономах у першому державному документі "Руська правда" дає настанову захищати сиріт і людей з інвалідністю. Далі я пропущу, тому що про це глави у підручниках написані. Зазначу про роль казок і легенд. Образ людей з інвалідністю був позитивним і природнім: войовничий і прудкий Котигорошко, лагідна та працелюбна Кривенька качечка, мужній захисник Ілля Муромець. Нам не потрібно було б розробляти національні стратегії, як було в Великій Британії в 90-х ХХ ст., зі створення позитивного іміджу людей з інвалідністю, щоб суспільство приймало людей з інвалідністю. Але сталася російська неодноразова окупація за 400 років… Окрему роль в інклюзивному українському суспільстві мали незрячі Кобзарі, які несли історію, культуру та музичне мистецтво містами та селами України. Мали свою окрему таємну мову, правила. Дехто ще й був розвідником. Кобзарів суспільство дуже шанувало. В Україні виникли перші навчальні і виховні програми для сліпоглухих дітей, які були створені у Харкові та Криму). За радянських часів всі методики і спеціалісти вивезені у підмосков’я. За часів незалежності ми перша пострадянська країна, яка прийняла закон про соціальний захист осіб з інвалідністю, де був відхід від радянського розуміння інвалідності як "непрацездатності" (1991). В положенні про діяльність новостворених соціальних служб для молоді стояли завдання соціалізації молоді з інвалідністю (1992). Ми перші з пострадянських країн прийняли закон про реабілітацію осіб з інвалідністю у 2005, хоча в Америці це відбулося в 1973. А для ветеранів з інвалідністю США у 1917. Багато українських режисерів знімали фільми, де головними героями були люди з інвалідністю (Роман Балаян «Ніч світла» 2004 та інші). І тоді ще не було Українського культурного фонду, який спеціально фінансував інклюзивні мистецьки практики. Завдяки фонду виникло багато цікавих проєктів і фестивалів. Наприклад, музей у темряві про життя незрячих людей. Виникнення об'єднання дитячих письменників "Інклюзивна література" Осмоловська Олена з чудовими літературними конкурсами серед дітей на теми прийняття інвалідності. Та літературні проєкти письменників та талановитої молоді з інвалідністю Ivan Stepurin А спільні концерти професійних музикантів та учасників Київського фестивалю Oleksandr Kozlovskyi Яскравим щорічним явищем в Києві (2002-2012) була поява та проведення Міжнародного інтеграційного театрального фестивалю «Сонячна хвиля» Віталій Любота Евгений Свет. Цей фестиваль та Віталій Любота вивели аматорство та сценічну творчість на новий для країни мистецький рівень. Скільки проведено навчань педагогів, спеціалістів з розуміння підходів до театрального мистецтва як заходу соціалізації, реабілітації і спільно створеного з акторами творчого продукту. Методики напрацьовані Віталієм мають великий попит в ближньому зарубіжжі (дописала декілька абзаців, тому що нам є ким і чим пишатись). І ось я знову чую як протягом 2023 року зневажливо висловлювались щодо фестивалів творчості дітей з інвалідністю, коли діти танцюють і співають, що це не гідно… Це гідно демонструвати свої таланти. Це нормально мати проєкти соціалізації, соціальної реабілітації і, навіть, інтеграції. Має бути різноманіття і вибір. Один хоче виступати серед своїх, інший не хоче. Це право вибору, а умови мають бути створені. Коли дітей використовують для невідомих для них і батьків цілей, тоді це маніпуляція. Це дійсно має засуджуватись. Скільки ми бачили дивних фестивалів у 2000х, коли аферисти зрозуміли, що це тема на якій можна заробити. Окремий допис про цей «рух». Не гідно, коли крім фестивалів більше нічого немає. Та повернусь до міжнародної спільноти. В США, Великий Британії у 70-х роках ХХ ст. виникла контркультура людей з інвалідністю для самовиразу. І навіть з’явився термін «мистецтво людей з інвалідністю». Почали з’являтися окремі мистецькі рухи поезії, хореографії, скульптури, як спільноти людей з інвалідністю. Саме тоді започатковано кінофестиваль «Суперфест» (США), який демонстрував фільми різних жанрів з філософією незалежного життя. І цей фестиваль є по цей день. А з 2013 року ввели анти номінації, де висміюють голлівудські фільми, які показують людей з інвалідністю у невідповідному світлі. "Форрест Ґамп" отримав у них на горіхи. В Швеції з 2007 року існує міжнародний фестиваль, який об’єднує фестивалі мистецтва людей з інвалідністю. Коли дослідила ці окремі фестивалі, була вражена їх цілеспрямованістю щодо людей з інвалідністю. Один з них об’єднує людей з порушенням психічного здоров’я та поведінки. І ніхто їм не говорить, що це не гідно! Проходить фестиваль раз на 2 роки, і це виступи, майстер-класи, шоу і дискусії. Дискусії на важливі змістовні теми, наприклад, у 2023 році це була тема: «Інклюзія: континент, який потрібно відкрити?», а тема фестивалю: «Скарби інакшості». Ой! Про інвалідність відкрито говорять як про інакшість? Ай-яй-яй! (перепрошую). Дискусії, тому що у 80-х ХХ ст.. в світі з’явився окремий напрям мистецтва, яке за контекст бере тему інвалідності. Досліджуються концепції, ідеї, які несуть мистецькі практики пов’язані з інвалідністю. Таке об’єднання мистецтва і науки, людини і суспільства. Тому що мистецтво найкраще розкриває соціальні проблеми суспільства і розвіює стереотипи, може достукатись до серця людини. Якщо дослідити роботи відомих митців з інвалідністю, то їх роботи часто про актуальні проблеми людей з інвалідністю: ізоляцію, порушення прав, бар’єрність, особливості спілкування, про своє життя тощо. Про самоідентичність і самовираз. Про прийняття своєї інвалідності і прийняття інвалідності як частини та різноманіття людської спільноти. Але я розумію, що тема інвалідності у нас стає «модною». А це значить, що з’являються «експерти», які краще за всіх знають як жити всім людям з інвалідністю. Їм нудно від слова фестиваль. Які не знають світової історії захисту прав людей з інвалідністю, історії розвитку соціальної роботи, історії цих рухів в Україні. Знову ж таки, розумію, що це стадія юності в розвитку теми в незалежній Україні, а юність це і «юнацький максималізм». Юнацтво, також, приносить багато нового і прогресивного. Ця стадія і люди з юнацьким максималізмом важливі. Знаю, була в цьому віці. Важливі всі у цих процесах. І важливо поважати один одного. Якщо когось виключити – це будувати у повітрі. Потрібно приземлитись. Вчитись співпрацювати, вибудовувати партнерство, взаємодіяти і створювати систему. А не просувати себе і свою організацію. Кожному, хто йде в тему необхідно попрацювати зі своїм особистим прийняттям інвалідності. І можливо слово «інвалідність» не буде виглядати таким страшним, тому що інвалідність не прийнята як реальність? Або інші є варіанти слова? Тільки інвалідність залишиться. Важливо знайти час та дослідити причини виникнення, наслідки впливу на суспільство творчих і мистецьких рухів людей з інвалідністю, інклюзивних практик в світі та Україні. Суспільство – це велика спільнота різних людей, для всіх є місце. Кожний має значення. Рожеві окуляри – дуже шкідливі для суспільства. Особливо для спільноти людей з інвалідністю. Потрібно позбавлятися свого особистого бачення "інклюзії" і формувати його колективне розуміння. На світлині: малюнок Ілля Муромець та виступ мистецького інклюзивного проєкту "5D", Британія     |