Чи потрібен особливій людині особистий помічник?
Існує думка, що в Україні вже є ціла низка сервісів і програм для людей з психічними розладами, необхідно лише їх розвивати. Скажімо, функціонує сервіс «Мультидисциплінарна мобільна команда», призначенням якого є надання психіатричної, психологічної та соціальної допомоги особам з психічними порушеннями та їхнім родинам при частковій відсутності індивідуальної підтримки, інші корисні програми. Тож чи варто створювати ще щось? Таке питання можуть задавати люди, які в реальному житті з проблемою не стикалися. Сервіси то існують, але до них необхідна людина, яка б допомагала в їх отриманні. Бо, якщо людина в силу своїх особливостей самотужки не може ними скористатися, то всі ці проєкти абсолютно нічого не варті, їхня ефективність буде нульова. Адже в силу порушення емоційно-вольових якостей вразливої людини та специфічного мислення у таких осіб виникає замкнутість та неможливість підтримки стосунків з оточуючими. Слід зазначити, що подібні комунікативні складності можуть виникати також і у близьких родичів та опікунів, так що повністю покладатися на їхню допомогу не завжди можна.
У розвинутих країнах, з яких ми намагаємося брати приклад, напрямок помічника особи з психічним розладом розвивається і фінансується, бо його доцільність безперечна. Наприклад, прототипом вирішення даної ситуації у багатьох країнах Європи є сервіс “Кейс менеджмент”. Очевидно, що сервіс “Помічник особи з психічним порушенням” повинен існувати і в Україні. Він має відповідати усім міжнародним стандартам - таким документам, як Конвенція про права осіб з інвалідністю, текст якої ухвалила Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй 13.12.2006 року. До речі, Верховна Рада України Конвенцію ратифікувала ще 16.12.2009 року. Відповідно до взятих Україною зобов’язань, одна зі стратегічних цілей державної політики у сфері захисту прав осіб з інвалідністю - створення суспільного середовища рівних можливостей для таких осіб та їх інтеграція в суспільне життя, переосмислення поточних соціальних послуг для створення системи підтримки, що забезпечить суспільну активність і незалежність людей з інвалідністю. На виконання вимог Конвенції розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.04.2021 №285-р був затверджений чудовий Національний план дій з реалізації Конвенції про права осіб з інвалідністю на період до 2025 року.
Начебто все прекрасно. Але в Україні, на жаль, й досі панує пострадянське мислення з цього питання. “Медреформою” у “вітчизняному” виконанні фактично зруйнована система надання психіатричних послуг в громадах на місцях, що іде в розріз з європейською практикою. Наприклад, у столиці позакривали усі районні психоневрологічні диспансери, де зокрема також працювали центри соціальної реабілітації. Будівлі зайняли здебільшого комерційні структури, а усіх клієнтів столичних ПНД втулили в одне невелике приміщення 2-ї психоневрологічної міської лікарні, яка знаходиться на лівому березі столиці - для багатьох не дуже зручному місці, куди добиратися з правого берега і здоровій людині не так вже й легко, особливо під час повітряних тривог, бо гілка метро і громадський транспорт зупиняються. Дивно, але навіть записатися на прийом до дільничого психіатра в цей “укрупнений” ПНД проблематично. Наразі в реєстратурі пропонують запис за півтора місяці (!).
Виникає питання, чи буде хвора людина в даних обставинах проявляти ініціативу і домагатися зустрічі з дільничим лікарем? Навряд чи. Навпаки, таку людину треба вмовляти, переконувати, заохочувати. Не кажу вже про візити до ТЦК та в інші чиновницькі середовища, де душевні переживання особливого клієнта нікого не хвилюють. Хто ж йому допоможе? Соціальний працівник, до обов'язків якого не входять функції “особистого психолога” і щирого друга-помічника, якому повністю довіряють? Необхідність вирішення проблеми назріла, вона очевидна. Але яким чином?
З метою створення в Україні послуги “Помічник особи з психічним порушенням” дослідження проводить громадська організація “Психабіліті”, до складу якої входять як родичі людей з психічними розладами, так і фахівці, а також самі пацієнти. Вони впевнені, що рішення може бути досягнуто в результаті прийняття змін до Київської цільової програми “Турбота. Назустріч киянам” для фінансування розробки та впровадження цього такого необхідного сервісу.
Наразі в рамках адвокаційної кампанії за створення послуги «Помічник особи з психічним порушенням» проводиться опитування з метою з’ясувати, наскільки кияни та киянки з психічними порушеннями задоволені медичними та соціальними послугами, наявними у громаді. Результатом інформаційної компанії буде підписання Меморандуму про необхідність розробки та впровадження сервісу «Помічник особи психічним порушенням», який стане базою для участі представників ГО “Психабіліті” в засіданні постійної комісії Київської міської ради з питань охорони здоров’я, сім’ї та соціальної політики. Також створення Робочої групи по внесенню змін в Київську цільову програму "Турбота. Назустріч киянам" для фінансування розробки цього сервісу.
Початок є. Зроблено перший крок. Але, як відомо, великий шлях починається з першого кроку. Побажаємо успіху “Психабіліті” і підтримаємо їхню ініціативу!
Автор: Алекс Лундгрен, громадський активіст |
